Римо-католицька громада Рахова: історія заснування

Датою заснування Рахова вважається 1447 рік, хоча письмова згадка про це поселення відома ще з 910 року. У 1770-х роках до Рахова переселили багато німецьких колоністів (з Верхньої Австрії), за участі яких відбувалося становлення лісопереробної галузі (вони були римо-католиками).

У 1782-1787 роках у Рахові сформувалася римо-католицька спільнота, яка послуговувалась переобладнаним з греко-католицької дерев'яної каплиці храмом (греко-католики мали ще дві церкви, тому віддали цю каплицю). 1791 року постала рахівська філія, а у 1810 році - самостійна парафія. 1818 року повідомляється, що каплиця знаходиться у поганому стані.

У 1822 році розпочали будівництво мурованого храму (за часів пароха о. Яноша Лінценболда), що було офіційно завершено 1 листопада 1825 року освяченням храму. У 1872 році підняли дах святині та збудували дзвіницю, 1884 року храм збагатився новим органом.

У 1896 році Рахів став центром Тисодолинянського округу Марамороського комітату.

У другій половині 40-х років ХХ століття радянська влада відібрала парафіяльний будинок (священник жив на квартирі). 1968 року помер парох о. Іштван Реслер. Після цього Рахів став ослуговувати священик із Солотвино.

У 1970-х роках церкву хотіли знести, щоб перебудувати головну площу міста. Римо-католицька громада Рахова повстала проти такого рішення знести храм. Після чисельних акцій протесту вірники відстояли храм. 15 жовтня 1989 року парафія отримала свого пароха - о. Бейла Богана, а 30 січня 1991 року їй повернули парафіяльний будинок.