Весна йде повним ходом. Усе цвіте, буйніє. Настала найкраща пора для походів у гори, оскільки невеликі залишки снігу ще тримаються, а різнотрав’я тішить око. Погода не занадто спекотна й немає морозів.
Наш мальовничий Рахів лежить між різноманітними гірськими хребтами. З півночі його обіймають Ґорґани, на заході височіє Свидовець, на північному сході — Чорногірський хребет, а з півдня наступають Рахівські гори (себто Мармароський хребет). Крім того, це ще й найвисокогірніше місто й районний центр в Україні, висота над рівнем моря якого сягає до 400 до 1200 м.
Мармароси… Мало хто бачив круті схили вершин цього хребта. Але ті, хто бодай чув розповіді чи бачив фотографії, неодмінно забажають відвідати Мармароські гори. Побачити навколишню красу гір, вдихнути свіже карпатське повітря, заблукати в дрімучих лісах, зустріти отару кіз чи овець і просто побути наодинці серед справжньої дикої природи, де все вільно дихає та живе.
Ці гори є найбільш екзотичним закутком наших Карпат, оскільки для подорожі ними необхідний дозвіл прикордонної служби. А коли мандруєш високими схилами чи коротенькими стежками, то повсюди у вічі кидаються жовтні таблички із написом «Увага! Небезпечна ділянка». Тому, щоби підкорити вершини Мармароського хребта справді потрібна неабияка сміливість.
Ми зібралися подолати висоту в 1936 метрів у перший день літа. Навколо залишки снігу та холодний вітер, із суворим дощем та білим-білим градом, але змії вже повилізали.
Відомі три основні шляхи виходу на цю вершину: із сіл Богдан та Ділове, або з вершини Стіг. Оптимальним вважається маршрут із села Ділове вздовж потоку Білий – трохи довший, ніж із Богдану, зате легший, із плавнішим набором висоти. Власне, який ми й обрали.
Спочатку добиралися до Ділового, що має честь бути центром Європи з 1887-го року, ще за часів бабці Австрії. Наше сходження почалось уже від центру села біля великого мосту. Поки ми йшли дорогою вздовж потоку Білий, нам розповідали про флору та фауну наших Карпат.
Цікаво, що Піп Іван Мармароський є однією з небагатьох вершин наших гір, де чудово збереглася рослинність альпійських лук, також на схилах цвіте Нарцис поетичний (той самий, що в Долині Нарцисів). Схили гори вкриті м’яким килимом буйного різнотрав’я: і чорниці, і брусниці, й альпійські дзвоники, і первоцвіт та ще багато-багато цікавих рослин. Кажуть, що тут росте навіть знаменитий едельвейс. Багато рослин на Піп Івані належать до рідкісних видів або тих, що зникають, тому підлягають охороні й занесені до Червоної Книги України.
А щодо фауни, то потрібно бути обережним, адже в околицях гори зустрічаються й дикі звірі – вовки, дикі кабани, ведмеді, олені й козулі. Крім того, тільки тут, у Мармаросах, відзначений сокіл-сапсан, що полюбляє жити поблизу скелястих урвищ.
 Наступна зупинка – галявина, що видніється із-за дерев та каміння. Там розташована дерев’яна стара хатинка, таке собі місце збору туристів для перекусу й відпочинку. Звідси вже можна спостерігати залитий туманом та повитий хмарами Піп Іван.
Якщо іти через ліс (так швидше), то потрібно пройти 32 стовпчики, відстанню в сто метрів один від одного. Після них неймовірно розлога полонина Лисича, де можна зустріти пастухів, інших туристів-побратимів та табличку, де вказано скільки кілометрів та годин ще треба пройти до вершини.
Якщо обрати довший шлях, то можна й не дійти. Жартую. Цей шлях кращий тим, що йдеш по більш-менш рівній дорозі.
Самий вершечок Піп Івану захований за схилами. Коли проходиш останні кроки (до бетонного стовпа, що позначає вершину) вузенькою стежкою, то йдеш по самому кордону Україна-Румунія. Емоції переповнюють, з’являється страх ненароком впасти зі стежки, але йдеш попри все. І нарешті омріяне досягнення однієї із найпримхливіших гір Карпат.
Відомо, що Мармароські гори найменш обходжені туристами, тому ті, хто вже й побував, повертаються знову. Адже ні з чим не зрівняти особливе відчуття, коли стоїш на вершині й думаєш «нехай весь світ зачекає», бо там уже немає «мусай» і «треба», тільки свобода й абсолютна ясність думок. Олександра БУДЛЯНСЬКА RAKHIV NEWS
Повернутися назад
|