Секрети закарпатських румунів дізнавалися столичні журналісти: опубліковано ВІДЕО

Етнографічна експедиція журналістів до Карпат завершилася відвідинами закарпатських румунів. Це славетні будівельники та великі любителі позмагатися красою своїх осель із сусідами, йдеться в сюжеті ТСН.

Гроші на свої багаті палаци вони заробляли важкою працею – інколи навіть цілодобовими заробітками, без відпусток на морі чи поїздок до санаторію. Українські румуни проживають лише в двох областях – Чернівецькій та Закарпатській. Представників цього етносу щойнаменше 150 тисяч, є суто румунські населені пункти.

Закарпатське село Нижня Апша розташоване за два кілометри від кордону з  Румунією, там живе десять тисяч людей.  Однією дорогою їздять запряжені коні й розкішні авто, а замість будинків стоять справжні палаци, здатні вразити будь-кого. Нижня Апша завжди  славилася багатством: люди весь час на заробітках за кордоном, і додому привезли ледь не цілий бюджет країни. Тут не будинки, а палаци, здатні вразити будь кого. Але найцікавіше - в середині маєтків.

За будівельним розмахом можна вивчати архітектурну моду села – від квадратів із пласким дахом у 1980-х до теперішніх хоромів. Зведення власного будинку у румунів – це завжди змагання із сусідом. Колони, вежі, фігурні дахи, мармурові сходи – це повсюдно, а будівництво не припиняється. Щовесни чоловіки стають до роботи, аби зробити свої оселі ще вищими, ошатнішими, розкішнішими. "Міри немає. Інколи кажуть, що румуни – це не національність, а спеціальність", - визнають вони.

Іван Ботош – власник етнографічного музею.  Кольори на румунських рушниках, народному одязі й ковдрах просто засліплюють. "Румуни люблять виділятися, і вони роблять це", - визнає він. На своїй кухні Ботош чаклує над токаном – стравою з кукурудзяного борошна, бринзи і сала. Щонайменше раз на тиждень ця страва на столі в кожного румуна. Правдивий токан готують чоловіки і тільки на дровах. За розмовами з’ясовується головна таємниця: вишукані палаци стоять порожніми. Взимку і влітку господарі на заробітках, а будують, мовляв, аби просто кудись подіти гроші. За 25 років української незалежності саме ці палаци й прив’язують людей до їхніх місць – жодна сім’я звідси не емігрувала. У Європі, де українські румуни звикли заробляти, їм важко було б підтримувати таку будівельну традицію.