Новини Закарпаття > Версія для друку > Найстрашніші хвороби Середньовіччя, що забирали тисячі життів

Середньовіччя можна, без перебільшення, назвати епохою, яка виростила Європу і дала їй чільне місце у всьому світі. Але вона була вкрай нетерпима до звичайної людини. Люди вмирали тисячами, мільйонами, і не тільки зі своєї вини - наприклад, від недотримання банальних правил особистої гігієни, можна було вмирати довгою і страшною смертю.

Були й фундаментальні прогалини в науці, через які все, що могли запропонувати лікарі пацієнтам, - в кращому випадку плацебо, а в гіршому і зовсім засоби, які приводили до раптової смерті.

У Середньовіччі навіть авітаміноз міг стати смертельною хворобою. Як відомо, цинга - недуга, яка викликана гострим дефіцитом вітаміну C. Під час цієї хвороби підвищується ламкість судин, на тілі з'являється геморагічний висип, підвищена кровоточивість ясен, випадають зуби. На цю недугу частіше страждали моряки.

Цинга була виявлена за часів хрестових походів на початку XIII століття. Згодом її стали називати "морський скорбут".

Наприклад, в 1495 році корабель Васко да Гами втратив 100 з 160 членів експедиції на шляху до Індії. За статистикою, з 1600-го по 1800-й від цинги померло близько мільйона мореплавців. Це перевищує людські втрати під час морських баталій.

Лікування від цинги було знайдено У 1747 році: головний лікар Морського госпіталю держпорти Джеймс Лінд довів, що зелень і цитрусові можуть запобігти розвитку хвороби.

Найперші згадки про ному зустрічаються в працях стародавніх лікарів - Гіппократа і Галена. Пізніше ця ненаситна хвороба стала поступово захоплювати всю Європу. Антисанітарія - найкраще середовище для розмноження бактерій, яка викликає ному, а наскільки відомо, в Середньовіччі особливо не стежили за гігієною. В Європі нома активно поширювалася аж до XIX століття.

Бактерія, потрапляючи в організм, починає розмножуватися - і в роті з'являлися виразки. На останніх стадіях захворювання оголюються зуби і нижня щелепа. Вперше докладний опис хвороби з'явилося в роботах голландських лікарів початку XVII століття. Друга хвиля номи прийшла під час Другої світової війни - виразки з'являлися в ув'язнених в концтаборах.

В наші дні хвороба поширена, в основному, в бідних районах Азії та Африки, без належного догляду вона вбиває 90% дітей.

Цієї хвороби боявся кожен житель Європи. Вперше розповідь про чуму зустрічається в епосі про Гільгамеша. Згадки про спалахи хвороби можна знайти в багатьох стародавніх джерелах. Стандартна схема поширення чуми - "щур - блоха - людина". Під час першої епідемії в 551-580 роках ( "юстиніянова чума") схема змінювалася на "людина - блоха - людина". Така схема називається "чумне побоїще" через блискавичне поширення вірусу. Під час "Юстиніанової чуми" загинули більше 10 мільйонів чоловік.

В цілому від чуми померли до 34 мільйонів чоловік в Європі. Найстрашніша епідемія трапилася в XIV столітті, коли вірус "чорної смерті" був занесений зі Східного Китаю. Бубонна чума НЕ лікувалася аж до кінця XIX століття, однак зафіксовані випадки, коли хворі одужували самі.

В даний час смертність не перевищує 5-10%, і відсоток видужань досить високий, звичайно, тільки за умови, якщо хвороба діагностована на ранній стадії.

Лепра, або по-іншому проказа, починає свою історію з давніх часів - перші згадки про хворобу містяться в Біблії, в папірусі Еберса і в деяких працях лікарів Стародавньої Індії. Однак "світанок" лепри припав на епоху Середньовіччя, коли виникли навіть лепрозорії - місця карантину для заражених.

Коли людина хворіла на лепру його показово ховали. Хворого засуджували на смерть, клали в труну, служили по ньому службу, потім відправляли на цвинтар - там на нього чекала могила. Після поховання його назавжди відправляли в лепрозорій. Для своїх близьких він вважався мертвим.

Лише в 1873 році в Норвегії був відкритий збудник лепри. В даний час проказу можливо діагностувати на ранніх стадіях і повністю вилікувати, але при пізньому діагнозі хворий стає інвалідом з стійкими фізичними змінами.

Вірус віспи - один з найдавніших на планеті, він з'явився кілька тисяч років тому. Однак свою назву отримав лише в 570 році, коли єпископ Марием з Аванш вжив його під латинським ім'ям "variola".

Для середньовічної Європи віспа була найстрашнішим словом, за неї жорстоко карали як заражених, так і безпорадних лікарів. Наприклад, бургундська королева Аустрігільда, вмираючи, попросила свого чоловіка стратити її лікарів за те, що вони не змогли врятувати від цієї страшної хвороби. Її прохання було виконано - лікарів зарубали мечами.

У якийсь момент в Європі вірус поширився настільки широко, що неможливо було зустріти людину, яка не хворіла віспою.