Тютюнництво на Закарпатті оживає, хоча до масштабів 30-літньої давності ще далеко
15-01-2018, 19:33. Розмістив: redaktor
На виноградівському базарі, який облаштувався вздовж полотна вузькоколійки, примічаю характерні в’язанки висушеного тютюнового листя. Одна така папуша (грамів 60 – 100) коштує 10 гривень. За останні роки кількість цього «самопалу» на ринках зростає пропорційно до зростання акцизу на легальні тютюнові вироби. Поява домашнього «довгану» в обігу є досить промовистою. Особливо на тлі непростої долі цигаркової галузі в Україні.Вітчизняне тютюнництво. Історія розвитку й зникнення
Старше покоління ще пам’ятає масове вирощування цієї культури на вітчизняних угіддях. Тютюн приносив чималі доходи колгоспам, а їхнім працівникам – нагороди державними відзнаками. Офіційні звіти 1970-х писали про виробництво двох і більше тонн тютюнової сировини з одного гектара. Господарства Ужгородського, Мукачівського, Берегівського, Виноградівського та інших районів трималися за тютюнову галузь як за найприбутковішу в структурі аграрного виробництва. Так тривало до початку 1990-х, аж поки не почалися неоднозначні процеси в новітній економіці України.
На той час для пострадянських країн були характерні низький рівень капіталізації, безмежна сила бюрократії, яка втручалася в економіку, наростання корупційних інтересів. Створення підприємств із іноземним капіталом супроводжувалося зазвичай величезними тіньовими витратами. Тому цивілізовані інвестори дуже обережно освоювали ринок пострадянських країн. І тільки тютюнові компанії, не вагаючись, пішли на придбання українських фабрик. У результаті на початку 90-х минулого століття в Україні появилися СП за участю фірм «Реемтсма», «Р. Дж. Рейнолдс Тобакко», ВАТ «British-American Tobacco», «Philip Могis». Наслідки цього вторгнення стали радикальними для українського тютюнництва – за кілька років потужна й високоприбуткова галузь була зведена майже до нуля. У пояснювальній записці щодо проекту ЗУ «Про внесення змін до Закону України про державне регулювання виробництва й обігу спирту та тютюнових виробів» зафіксовано, що площі під тютюнництво скорочено у 362 рази порівняно з 1980 роком!
Окремі місцеві лобісти намагалися захистити тютюнництво на рівні Верховної Ради, добиваючись певних квот для вітчизняної сировини, але це ситуацію не могло врятувати. Подумайте самі, якщо вищеназвані гіганти впоралися з безмежними апетитами українських чиновників, якщо зуміли відстояти свої інтереси перед бандитськими структурами (1990-ті все-таки), то якісь домагання з боку аграріїв вони навіть «не помітили». Придбавши всю промислову базу, просто не купували український тютюн.
На шляху сировинної експансії став… український криміналітет
Чому так відбувалося? Річ у тім, що з 1980-х західні держави почали ставити жорсткі вимоги до цигаркових компаній. Зростав акциз, обмежувалася реклама тютюнопаління (в країнах СНД цих обмежень не було), на сигаретних коробках змушували писати застереження. А найголовніше – у світі мало місце перевиробництво тютюнової сировини. Склади світових фірм були забиті тютюновим листям, яке, перестоявши, втрачало якість. Власники з жахом підраховували наявні й подальші збитки. Тому, як тільки з’явилися можливості, компанії не зупинялися ні перед чим, щоб викупити пострадянські підприємства і за одним махом перекрити кисень для місцевих тютюноводів. На українські фабрики ринула сировина, що застоялася на складах. Усі переваги західні компанії сповна використовували десятиліттями, аж до 2010, 2011 років. На той час до влади прийшли люди Януковича, від яких відкупитися звичайними хабарями було неможливо. Чиновники хотіли, по-перше, бути «в долі», а по-друге, вони швидко почали створювати нелегальні заводи для виробництва та «експорту» цигарок та сигар. Світові магнати навіть не намагалися чинити опір – адже «кришував» підпільний бізнес головний міліціонер Януковича Захарченко. Плюс до всього урядовці розпочали поетапне підняття акцизних ставок. Компанії залишали Україну, не витримуючи конкуренції з нелегалами. Потім був Майдан і декларування змін. Але закладена криміналітетом нелегальна база нікуди не зникла. Про що й зараз свідчать виявлені факти незаконного виробництва цигарок.
Нелегальний бізнес долає кордони
Але ці нечисленні випадки викриття є лише видимим айсбергом порівняно з реальним станом нелегального виробництва й продажу тютюнових виробів.
Інформаційний сплеск щодо цигаркової контрабанди виникає час від часу. Наприклад, у 2015 році приводом для цього була стрілянина в Мукачеві, безпосередньо спричинена конфліктом у сфері цигаркової контрабанди. Ситуацію прокоментував тоді Геннадій Москаль, назвавши три джерела, з яких надходить контрабандне зілля. По-перше – це сигарети, які виготовлялися у Львові з краденої сировини. Керівництво Львівської тютюнової фабрики виступило з запереченням. Як би там не було, але в інтернет-джерелах є надзвичайно детальний звіт із конкретними прізвищами львівських керівників та чиновників, місцем розташування нелегальних цехів. Друге джерело постачання контрабанди – сигарети білоруського виробництва, завезені в Україну нелегально через кордон у Чернігівській області, а звідти фурами доставлені на Закарпаття. Третє – контрафактні сигарети кустарного виробництва з підробними акцизними марками. Вироблялися вони в нелегальних тютюнових цехах Рівненської, Дніпропетровської, Донецької, Сумської областей.
Нелегальні цехи виявляли в Херсонській, Чернівецькій Хмельницькій областях. Причому виробництво велося на сучасних технологічних лініях, загальна вартість таких заводів становить понад мільйон доларів США.
Масштаби нелегального виробництва й контрабанди неважко підрахувати. Маркетингова агенція «KPMG» видала черговий щорічний звіт про обсяги ринку нелегальних сигарет у країнах Євросоюзу. Згідно з ним, у 2016-му Україна вийшла на перше місце серед країн, що постачають контрабандні цигарки в країни ЄС. Українські сигарети виявили не тільки в сусідніх Польщі, Словаччині, Угорщині та Румунії, а й у Австрії, Болгарії, Чехії, Естонії, Латвії, Литві, Франції, Німеччині, Греції, Великобританії, Нідерландах, Норвегії, Фінляндії, Швеції, Люксембурзі та Мальті. Протягом 2015 та 2016-го ця контрабанда зросла більш ніж у 10 разів і сягнула 5,8 млрд штук.
«Втішати» може хіба те, що нелегальне виробництво – проблема не лиш України і країн пострадянської території, а й європейських держав, у тому числі й Великобританії. Якщо ввести слова «тютюн» і «підпільні цехи» в пошукову систему, то відразу появляться заголовки про викриття цехів та контрабанди, в тому числі в Польщі, Іспанії, Словаччині… Причому, що цікаво, у багатьох випадках за кордоном фігурують українці.
Як влада намагається протистояти злочинам у сфері тютюнництва? Розпорядженням від 23.08.2017 року уряд України схвалив «Стратегію у сфері протидії незаконному виробництву та обігу тютюнових виробів на період до 2021 року». У Кабміні зазначили, що незаконна торгівля тютюновими виробами традиційно є однією з найбільш дохідних сфер діяльності міжнародних злочинних угруповань. У сучасних умовах вона носить глобальний транскордонний характер, швидко розвивається та пристосовується до нових обставин. Незаконний обіг тютюнових виробів створює ризики для споживачів, стає на заваді реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, податкової та митної політики, веде до втрат бюджету та в цілому перешкоджає стабільності й економічному розвитку країни. Зазначена стратегія направлена на протидію нелегальному бізнесові. Яким чином це реалізується – побачимо.
Займатися тютюном знову вигідно
А поки що маємо втішний для наших фермерів факт. Адже всі (й легальні, й нелегальні) виробники потребують реальної сировини. І те, що в області кількість тютюнових плантацій зростає, свідчить про новий етап розвитку сільськогосподарської галузі. Близько 5 – 6 літ тому почалися дивовижні тенденції на сировинному ринку. Заготівельники розпочали переговори з фермерами, пропонуючи зайнятися тютюнництвом.
Буквально за рік-два зміни в структурі посівних стали помітні неозброєним оком. Все частіше на Закарпатті можна побачити поля з тютюновими рядами. Чимало їх розташовано на Затисянщині. Одним із власників є й фермер Калман Поп. 4 роки тому він разом із сім’єю почав вирощувати «довган», тим більше, що добре пам’ятає технологію та весь процес, включно з сушінням, ще з колгоспних часів. Він висаджує переважно сорт вірджинія та Полої-5. Усе відбувається в рамках закону, а бажаючих придбати врожай є достатньо.
Крім фермерів, тютюн вирощують селяни в особистих господарствах. Подальша реалізація відбувається через заготівельників, на базарах або й через інтернет. Масштаби поки що далекі від тих, що були 30 років тому, але галузь таки відроджується.
Василь ГОРВАТ
Повернутися назад