Розміщення реклами тут - +380 (98) 607 99 77

У якому селі на Закарпатті розгулювали добрі велетні та було найбільше на Закарпатті босоркань

У 1963 році Одеською кіностудією в цьому селі знімався художній фільм «Царі», при цьому декому з місцевих поталанило потрапити в кадр.
За народними переказами, перші поселенці на території сучасного села з’явилися у першій половині ХVІ ст., коли край захопили турки і розгромили угорські війська під Могачем у 1526 році.


Сюди, у непрохідні лісові масиви, рятуючись від турецьких яничарів, тікали селяни з навколишніх сіл зі своїм майном та худобою.
На галявинах з дерева робили тимчасові халупи. Перечекавши, поки турки пішли з краю, більшість втікачів повертались в свої оселі, але частина з них залишилась там назавжди, бо їхні домівки були розграбовані і спалені турками. Зазнаючи частих набігів з боку турків та їх васалів кримських татар, переселенці обирали собі важкодоступне місце, вирубували ліс, займалися землеробством, розводили овець та кіз, яких випасали на гірських полонинах, полювали в лісах на диких кабанів, оленів, зайців.
Перша писемна згадка про Липецьку Поляну, що на Хустщині, датується 1653 роком. Приводом для публікації стало призначення Мукачівським єпископом першого священнослужителя.
Згідно з останнім переписом зараз там проживають близько 2 800 осіб. Але повернемось до історії.
Звідки ж у села така дивна назва? Оскільки більшість поселенців на новому місці були вихідцями із сусідньої Липчі, а нове поселення виникло на лісовій поляні – село й почали називати Липецькою Поляною.
        Цікаво, що багато населених пунктів Закарпаття названо на честь дерев. Та то й не дивно, адже в Карпатах головним багатством завжди були ліси.Старожили кажуть, що липу наші предки вважали святим деревом, а її гілками прикрашали свої оселі, щоб відігнати від них нечисту силу і привернути добробут. Тож саме завдяки цій унікальній рослині нині маємо Липчу, Липовець та Липецьку Поляну. Самі мешканці села переповідають легенди про те, що ці місця були створені Богом для відпочинку та проведення свят.
У Липецькій Поляні донині побутує ще із язичницьких часів чимало переказів про всяких відьом, упирів, водяників та всяку нечистоту. Донедавна їх розповідали хлопці на вечорницях, щоб дівчатка боялися самі йти додому.



Багата тут народна творчість і на казкові сюжети про добрих велетнів, про заховане опришками золото тощо. А ще кажуть, що раніше в селі було найбільше на Закарпатті бабусь-босоркань та різних цілителів. Щодо тих, хто лікує нетрадиційними способами, то їх у Липецькій Поляні й зараз багато.
Оскільки основним заняттям місцевих селян завжди було скотарство, у селі до сьогодні є шість присілків, які виникли на місцях зимівників (критих кошар для овець та кіз, яких утримували недалеко від полонин взимку): Слоповий, Каллів, Ділок, Клобук, Нижній та Верхній Ожоверх.
Жилося липецькополянцям раніше дуже важко. Доводилося відбувати панщину, платити десятину від врожаю, податок від поголів’я овець та свиней, віддавити частину врожаю церкві, а також платити державні податки.

Як селяни не старалися, а власного хліба для прожиття їм не вистачало. Весь урожай йшов на сплату податків і мита. Тому місцеві мешканці ще у ХVIIІ ст. почали вирушати на заробітки. Тоді найчастіше – до Угорщини, але дехто – й до США, Канади та ряду західноєвропейсь-ких держав. Заробивши на чужині грошей та повернувшись додому, купували землю, худобу.
Нині багато хто з липецькополянців робить так само. Тільки наразі більше цінуються коні металеві, а не гужовий транспорт.
Із природних багатств у селі є невичерпні запаси каменю, придатного для випалювання вапна, унікальні мінеральні джерела, що мають лікувальні властивості, а також долина (0,3 га) червонокнижного білоцвіту весняного.
Прекрасна природа та чудові місця сприяють розвитку «зеленого туризму. Також у Липецькій Поляні можна відвідати приватні майстерні різб`ярів, вишивальниць та художників, помилуватися красою церкви Петра і Павла, зведеної у 1847 році, та храмом Преображення Господнього, побудованого у 1925 році.
Природа там є дуже щедрою на дари: ягоди, гриби, лікарські рослини.


Донедавна головною проблемою села була підпірна стінка. Бетонні укріплення, збудовані ще у 80-х роках минулого століття, протягом тривалого часу знаходилися в аварійному стані. Оскільки вони утримують собою величезний масив ґрунту і захищають від зсувів трасу та житлові будинки, мешканці Хустщини серйозно непокояться про  за своє майбутнє. Утім нещодавно укріплення було зміцнено габіонами (обтягнутим дротяною сіткою камінням), вони пропускають вологу і є стійкими до руйнування. Тож липецькополянці можуть спокійно зітхнути і більше не хвилюватись через загрозу зсувів.
Єдиним болючим досі питанням залишається стан автомобільних доріг. Деякі з них десятиліттями не ремонтувалися і вже давно волають по допомогу. Такими шляхами туристи масово точно до села не приїдуть.






Коментарі

Інформаційне повідомлення
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.