Чому на Різдво чорту раді чи не в кожній закарпатській хаті?

Вертепи на Закарпатті багаті як на позитивних, так і на  негативних персонажів. У кожному районі, у кожному селі свої звичаї, тож якось узагальнювати їх у розрізі такого багатого на обряди свята, як Різдво, важко.

Проте чи не кожен бетлегем у нашому краї крім діда, ангелів та пастухів супроводжує чорт. Чому саме нечиста сила і чому її так охоче впускають до осель наші земляки? І не лише до будинків, але й до церков! Більше того, їм навіть платять гроші, пише газета «НЕДІЛЯ».

Зазвичай закарпатські чорти невинні. Зла нікому не роблять, але все ж… назвати їх позитивними персонажами аж ніяк не можна…

Як розповіла керівниця одного з колядницьких гуртів Світлана Липей, на роль  нечистого у  вертепному дійстві погоджуються далеко не всі. «Я працюю переважно з дітьми і можу впевнено заявити, що чортиками стають переважно непосидючі школярі – як серед хлопчиків, так і серед дівчат. Їхню поведінку в повсякденному житті янгольською назвати не можна», – наголосила жінка.

Та це лише суб’єктивна думка окремої людини. Але звідки ж у нашому такому побожному  краї така дивна різдвяна традиція? Тим більше що з наближенням іншого свята – Хелоуїна у нас так гарячково борються з чортами,  що в декого аж піна з рота йде. А от на  Різдво тих же персонажів зустрічають із розпростертими обіймами.

Відомий український фольклорист, літературознавець, бібліограф, мистецтвознавець і педагог, заслужений діяч мистецтв України Іван Хланта у інтерв’ю газеті «НЕДІЛЯ» заявив, що з чортами у закарпатців дуже давній фольклорний зв’язок, вони фігурують у наших казках із давніх-давен, скоріш за все, через те, що люди їх боялися і намагалися або задобрити або висміяти. Більше того, за однією із записаних ним легенд, чорт живе саме в нашій області. Якщо конкретніше  – у Хусті. Адже назва міста пов’язана власне з хвостом нечистого, який переставляв із місця на місце гори і одна з них, впавши, прищемила йому хвіст. Тож нещасний щосили кричав на весь світ на місцевому діалекті: «Йой! Хвуст! Хвуст!»  А люди недочули і прозвали ту місцину Хустом, подумавши, що він вигукує назву населеного пункту. Тож згідно з переказом чортик залишився без хвоста, а тим пагорбом, де це трапилось,  і є Хустська Замкова гора.

Проте під час пошуків людини, яка у закарпатському бетлегемі виконує роль бісеняти, траплялися дуже кумедні випадки. Перехожі усміхались і коментували, що практично кожен другий зустрічний може претендувати на цю роль. Дехто ж радив піти в міську раду, мовляв, там нечистого можна знайти точно. Утім, відшукавши таки виконавця ролі різдвяного чорта, вдалося з’ясувати, що часто під час візитів до краян діти найбільше з-поміж усіх колядників цікавляться саме цим персонажем. «Від мене ніколи не плакала жодна дитина, коли я одягався в чорта, – каже аніматор Віктор Світлик. – А от коли наряджався Дідом Морозом, нерідко були сльози, навіть істерики, втечі до мами, виховательки, вчительки і гра у схованки. Пояснити таке важко, адже чортик подарунки не роздає, однак він смішний. Напевно, це й є ключем до всенародного визнання».

До речі, рогатий присутній у вертепних дійствах не лише закарпатців, він супроводжує колядників по всій Україні. А на римо-католицьке свято Мікулаша він разом зі святим Миколаєм іде до малюків і неслухняним дарує прутики.

Церква до таких невинних витівок ставиться позитивно, хоча радить від справжнього диявола захищатися молитвою і добрими справами. Священики також не заперечують, що нечиста сила не лише існує, а навіть може вселятися в людину. «Раніше в церкві був спеціальний чин – екзорцисти, які мали від Бога особливу благодать молитися про визволення людини від нечистих духів або від наслідків їхніх справ. Однак з часом таке служіння перестало існувати – Бог зробив його доступним всім єпископам і священикам, які чесно та віддано звершують своє служіння. Кожне з Таїнств Церкви є водночас і молитвою проти злих сил, при цьому засилаючи Божу благодать на людину. Жодного особливого чину в сучасній Церкві проти вроків, пристрітів чи ще якихось бісівських чарів правдивими служителями не практикується. За свідченням професора Осіпова, навіть у давнину, коли ще існував чин екзорцистів, жодних спеціальних молитов або обрядів вони не мали. Їхні служби були простим читанням псалмів чи загальновідомих молитов, зокрема Господньої молитви – «Отче наш» або Молитви Ісусової», – каже протоієрей Євген Заплетнюк.

Утім зимові свята у наших земляків часто пов’язані не лише з вірою у світлі і темні сили, не лише з колядою та щедрівками, але й різними магічними діями. Навіть у сучасному світі чи не в кожному селі є жінки (деколи навіть чоловіки), які називають себе ворожками.

Такі босоркані не лише займаються лікуванням клієнтів народними методами, але й вершать свої темні справи – відбирають у корів молоко, можуть навести  прокляття, наврочити та й взагалі звести зі світу. При цьому такі люди вважаються постійними прихожанами храмів. Молоді  дівчата теж час від часу вдаються до зимових гадань та ворожінь. А скільки лише різних забобонів відомо на Закарпатті!?  Навіть щодо тих же колядників. Наприклад, першим проспівати про добру звістку повинен хлопчик, якщо першою проколядує дівчинка – господарі хворітимуть. У окремих селах дівчатам взагалі дозволяється колядувати лише на другий-третій день Різдва. І ще одна прикмета. Якщо вдома є домашні тварини, на Різдво їх треба добре нагодувати – тоді рік буде ситним, вдалим у фінансовому плані. Дивно, правда? Бо ж чи в інші дні вони ходять голодними? Або ще така: 7 січня не можна прибирати будинок, займатися господарськими клопотами, аби не накликати хвороби. А якщо щось розсипалося, розбилося, то чекати наступної доби? Ну і ще смішніше повір’я стверджує, що якщо на Різдво шити, то можна втратити зір. І таких забобонів дуже багато. Більшість із них звучать просто безглуздо, але скільки ж наших земляків у все це вірять!

Тому виходить, що живемо ми в певній мірі в театрі абсурду, де магію засуджують, але до неї вдаються, де ходять до храмів і роблять іншим зло, де в одні дні чортам радіють, а в інші – фанатично переконують, що святкувати – гріх, веселитися – гріх, вірити в темні сили – також гріх.

Християнство впродовж своєї історії в більшій чи меншій мірі християнізовувало звичаї народів, до яких воно приходило. І в середовищі нашого народу Церква досить вдало зуміла охрестити чисто поганські звичаї, надавши їм нового, християнського змісту. Але добра частина поганських звичаїв, без жодного християнського значення, залишилась. Тож часто-густо святкування свят насправді, являють собою мішанину християнства з відвертим поганством. І Різдвяні свята не є виключенням. Їхнє святкування дуже часто обертається на те, щоб бути і Богу свічкою, і чорту кочергою…