Петро Мідянка розповів історію стародавньої закарпатської колядки
- 8-01-2018, 21:29
- Закарпаття / Суспільство
- 0
- 808
«Божий Син днесь народився» слухали й колядували прадіди,несучи на раменах не лишень тяготу гірського побуту,а й воєнних лихоліть,що досягали їх навіть у пущі.
Закінчується колядка словами,дуже актуальними для всіх часів і народів:» Живущий Ти во вічности-сохрани нас от смертности-от войни і глада, -і темного ада – во вічности».
Рідко чути подзвін пастуших дзвінків і колокільців на маленьких пастириках. Їх глушать петарди,салюти й інша новочасна дріб’язковість. – зазначає поет.- Та ніщо не може притлумити колядницьке застереження про війну й голод. Мусимо це чути й мати в серцях.
Далі подаємо повний виклад посту Петра Мідянки, який він розмістив на своїй сторінці у Фейсбук.
НАША СТАРОДАВНЯ КОЛЯДКА
Сьогодні важко уявити Різдво в дрімучих лісах у середині дев»ятнадцятого століття, бо різдвяних листівок тоді ще не друкували,професійні маля рове до глибинки не доїжджали… Нарозлогій долині стояла якась сотня дві дерев»яних хаток зі сліпими віконечками, низькими одвірками з обов»язковим солярним знаком, шестипелюстковою розетою. Одвірки були низькі, щоб у дім не ввійшов вершник-песиголовець. А зі сліпих віконечок чатували врожай від медведів та дикунів. Хати були прадавні, з часів першопоселенців.
На високій правій річковій терасі чорніла шпиляста церква, як по всьому Марамороші,в якій сліпав у книгах призначений сюди єпископом Василієм Поповичем 1841 року кантор-дяк Георгій Русин. Дяк жив у невеликій хатинці на земельному фонді, котрий їм виділила сільська громада, неподалік церкви Святої Параскевії. Намісником упродовж десятьох літ був тоді Андрій Папп, володів крім руської мови проповідей і богослужінь ще латиною та угорською.
Єпископ Василій Попович, руснак з Ком»ят, сучасник Духновича, мав хист до угро-руських духовних віршів,які сам вправно складав. Одну з його колядок опублікував у молитовнику «Хліб душі» Олександер Духнович. Молитовник мав чималий успіх у Мукачівській греко-католицькій єпархії й кантори всіх парохій мали його під руками. Ця довжелезна колядка мала назву «Божий Син днесь народився».
Звучить вона в Широкому Лузі більш як півтора століття після Всеношної під склепінням імпозантного мурованого храму, зведеного намісником Антонієм Грабарем,що прийшов у Луг з Довгополя(Кімполунгу-на –Тисі) й завершив у Лузі земний шлях.
Колядка звучить сьогодні по щедро ілюмінованих і просторих будинках селян. Бригади колядників від церковної двадцятки,а це переважно молоді й середнього віку чоловіки,що запаслися переписаною в шкільні зошити колядкою(довгий текст затямити без помилки тяжко), виспівують її доладно і вправно баритонами й басами кожний куплет. У такий спосіб вітають односельців з Різдвом Христовим. Є тут кількасот літня традиція з мукачівським простопінієм, хоч офіційно православна громада є частиною УПЦ МП.
Для мене все це озивається гомоном століть: колядку «Божий Син днесь народився» слухали й колядували прадіди, несучи на раменах не лишень тяготу гірського побуту, а й воєнних лихоліть, що досягали їх навіть у пущі.
Закінчується колядка словами.дуже актуальними для всіх часів і народів:» Живущий Ти во вічности-сохрани нас от смертности-от войни і глада, -і темного ада – во вічности»
Рідко чути подзвін пастуших дзвінків і колокільців на маленьких пастириках. Їх глушать петарди,салюти й інша новочасна дріб»язковість. Та ніщо не може притлумити колядницьке застереження про війну й голод. Мусимо це чути й мати в серцях.
Подаємо також текст колядки «Божий син десь народився»
Божий Син днесь народився
Свише ко нам понизився,
Із Діви нетлінни,
Із Пренепорочни Воплотився.
Породила Бога Слово
Од кореня Давидова
Божая Невіста,
Марія Пречиста Йакимова.
Возвістив бо ангельський глас
Пришествіє Його до нас,
Що Його рождества із человічества
Уж прийшов час.
Соєдинив Він нетлінно
Два существа нероздільно
Во єдиной особі,
А двойной природі непреложно.
Нашим тілом облечеся,
А Ісусом наречеся.
Так бо то уж давно
Пророками явно, предречеся.
Приход Єго в конець віков
Подаровав для язиков
Благословеніє
І упознаніє, Отця світов.
Земля вертеп укращає,
Небо звізду посилає
Указати місто
Де Месія исто, возлягає.
Пастиріє усі грають,
Хвалу Богу воздавають,
Рожденна первенця,
Дівича младенця, привітають.
Видять єго ряндинами
Покритого, а сукнами
Нищетно одита,
Во яслах повита пеленами.
Ідуть царі із далека,
Несуть дари для отрока:
Злато, ливан, смирну
Спасителю мирну од Востока.
Звіздословці во храмині
Поклоняються дитині,
Рожденной без отця,
Бувшу прежде сонця, по істині.
Прийшов він світ просвітити
А грішників окупити
Од ада ужасна,
Упадка нещасна, свободити.
Зато Христа прославляє
Всяка твар і величає.
Перед ним коліна
Кажда душа вірна, преклоняє.
Царським словом записане
В Вифлеємі, Божий Сине,
Спаси всі племена,
їм же суть імена: земляне.
Живущий Ти во вищності,
Сохрани нас од напасті,
Од войни і глада
І темного ада. Во вічності.
