Маленький закарпатець заради сліпої сестрички виходив жебракувати та купував мамі горілку

Десятирічний Василько не заплющив очей до самого світанку. На дивані спала п’яна мама, а біля неї маленька сестричка. Хлопчик був голодним, але більше його хвилювало те, що трирічна Віра нічого не їла. В кімнаті було сиро, холодно і темно, газ і електрику відключили за несплату.

З тих пір, як два роки тому від туберкульозу помер чоловік, Олена почала серйозно випивати. Знайшла собі сумнівних подруг і цілими вечорами проводила з ними бесіди, наповнені «душевними» розмовами про важку жіночу долю, «розмочуючи» біль сорокаградусним напоєм, від якого всі неприємності, як їй здавалося, відразу тонули на дні. Замість нарікань після третьої склянки з кухні починав доноситися веселий жіночий сміх і життєрадісні пісні. Галя і Леся теж ніде не працювали, але у них, на відміну від Олени, не було дітей. Подругам  у такі миті здавалося, що з ними разом радіє весь Тячів.

Васька швидко одягнувся, узяв табличку з написом: «Допоможіть сестричці на операцію» і відправився на робоче місце біля одного з магазинів, навіть не чекаючи, що мама з опухлими очима уже з традиційним криком вижене його з дому. На цей раз він пішов, щоб зібрати грошей хоча б Вірі на булку. Люди, знаючи, що дівчинка дійсно сліпа, охоче кидали паперові банкноти, хоча в глибині душі кожен знав, що Олена ввечері відніме гроші і ніколи маленька блакитноока дівчина з такою матір’ю не побачить світу Божого.

Віра народилася нормальною дитиною. Вона була улюбленицею батька. Олена ставилася до неї досить холодно, хоча в її серці якісь почуття, напевно, ніколи й не спалахували. Одного разу дівчинка захворіла. Мати, маючи медичну освіту (колись працювала медсестрою), купила антибіотики і вирішила пролікувати 11-місячну дитину. На жаль, терапія скінчилася тим, що Віра осліпла.

«Робочий» день у Васьки видався дуже вдалим. Він купив не тільки булку, а й повну сумку всяких продуктів, навіть подбав про пляшку на вечір мамі. Продавці знали маленького жебрака, він часто бігав в цей магазин отоварюватися, тому без розмов відпустили йому алкоголь.

Коли хлопчик відчинив двері, побачив заплакану сестричку. Олена лежала все на тому ж місці, де він бачив її, йдучи з дому. Руки були холодними. Хлопчик негайно викликав «швидку», але мама була мертвою. Як пізніше з’ясувалося, у неї розірвалася підшлункова залоза. У цей вечір дітям було не до вечері…

Розлуку з сестрою Вася переносив найважче. Їх розподілили в різні дитячі будинки. Цілий рік хлопчик мріяв, що колись втече хоча б для того, щоб просто обійняти маленьку Віру, яку любив понад усе на світі.

Але раптом трапилось диво. У дитячий будинок прийшла одна порядна сім’я, якій дуже сподобався жвавий гарний хлопчик з великими сумними очима. Поговорили. Він розповів все, що пережив. Людмила з Віктором 15 років чекали цього моменту. Їм навіть снилося, що в їхньому будинку звучатиме веселий дитячий сміх. «Де один, там знайдеться місце і для двох», – вирішило подружжя і почало оформляти документи.

Минуло ще два роки. Діти знайшли нове сімейне вогнище. Їхні посмішки випромінювали щастя. Віру нарешті прооперували. На жаль, не дуже вдало. Хвороба виявилася занадто запущеною. Зараз батьки всіма можливими шляхами шукають засоби, щоб відправити дитину на лікування до Німеччини. Там вони знайшли професора, який може допомогти дівчинці.

Ті випробування, через які пройшли ці маленькі діти, та ноша, яку вони пронесли крізь роки страждань, під силу далеко не кожному дорослому. Тому дуже хочеться вірити, що в майбутньому все у них буде добре, що Василь стане юристом, як і мріє, а у Віри повністю відновиться зір.