Тернопіль був колискою мобільних телефонів?

Загалом учені, родове коріння яких з України, доклали чимало зусиль для удосконалення мобільних телефонів та пристроїв зв’язку й операційних систем. Нині без цього маленького апарату неможливо уявити наше життя і навіть важко зрозуміти, як ми раніше без нього обходилися.

До речі, перший мобільний оператор ЗАТ “Український мобільний зв’язок” з’явився в Україні лише 1992 року і безпроводовий зв’язок став загальнодоступним. З’ясувалося, що науковці з нашого маленького провінційного радянського Тернополя були причетні до розробки глобальних мобільних технологій, однак про це мало хто знає.

Йдеться про розвиток транкінгового зв’язку, тобто радіозв’язку, призначеного для забезпечення спілкування між великою кількістю рухомих абонентів в умовах обмеженої кількості радіоканалів. Принцип транкінгового радіозв’язку полягає у вільному доступі абонентів до декількох радіоканалів.

Йдеться про систему «Волемот», яку розробляли в СРСР на початку 1980-х.

Назва «Волемот» утворилася в результаті скорочення назв міст, де відбувалася розробка системи: ВОронеж, ЛЕнінград, МОлодечно, Тернопіль).

У березні 1982 року тернопільський завод «Оріон» виокремився з філіалу воронезького «Електросигналу», і таким чином наші науковці теж брали участь у створенні «Волемоту».

Особливістю системи була можливість використання функції «хендовер» – перехід від однієї базової станції до іншої без втрати зв’язку (що притаманно стільниковому зв’язку). Апарат «Волемот» (безпровідний), зареєстрований у мережі одного міста, можна було використовувати в іншому. «Волемот» міг стати засобом масового зв’язку для сільських жителів, туристів тощо.

До кінця 1980-х система зв’язку «Волемот» працювала у 17 містах СРСР. Але через відсутність фінансування проект не вдосконалювали і він не набув поширення.

Правда, були й інші розробки. Ще у квітні 1957 року радянський вчений Леонід Купріянович продемонстрував прототип мобільного телефону, який важив 3 кг. А через рік у Воронежі була створена система мобільного зв’язку «Алтай». Майже через десять років винахід Купріяновича ввели в експлуатацію.