Комерційні діагнози: Як лікарі заробляють на довірливих пацієнтах. Випробувано на собі

…Усе почалося зі звичайного візиту до гінеколога. Мене насторожили деякі нюанси в самопочутті. І щоби отримати максимально точну оцінку стану всього мого організму, я вибрала престижну приватну клініку. Вона ж надійніша за державну, вважала я: сучасне обладнання, передові методи діагностики, прогресивні лікарі.

Запис на комплексне обстеження в цій клініці був за тиждень наперед, а ціни кусалися: лише огляд у лікаря — 350 гривень. Але ж здоров’я — безцінне, хіба ні?

Миловида гінекологиня видалася мені досвідченою спеціалісткою. Взяла аналізи, зробила необхідні обстеження, ультразвук внутрішніх органів — це обійшлося мені в 650 гривень.

Саме тоді мене дещо насторожило: прохання лікаря подивитися на екран монітора.

«Може, маєте камеру на мобільному, щоб сфотографувати картинку?» — запропонувала лікарка.

Я слабо собі уявляла, як це зробити, лежачи на кушетці біля апарату УЗД у вкрай незручній для фотографування позі. Та й що я в цьому УЗД тямлю?!

«Я що, вагітна?!» — перепитала я. На той момент мені було 45.

«Ні-ні, — підтвердила лікарка мій негативний результат тесту на вагітність, який я сама таки вже робила вдома. — Це, золотко, зовсім інше».

Зовсім інше — це, перепрошую, що? Я попросила лікарку нормально пояснити мені діагноз.

«Тут у вас якісь білі плямки, — гінекологиня стала малювати на клаптику старого рецепта дивні закарлючки. — Може, це раніше перенесена інфекція, запалення чи ерозія, точніше не скажу. Прийдете через тиждень, коли будуть результати».

А через тиждень лікар глянула при мені на результати аналізів, тяжко видихнула, витримала паузу й приголомшила: «Тільки не хвилюйтеся, прошу… Я — лікарка, я мушу вам це сказати: у вас CIN 1, дисплазія першого ступеня, це передраковий стан». І поспішила заспокоїти: «Це можна лікувати чи оперувати, зробимо кріодеструкцію, все вам виріжемо, не хвилюйтеся… Зрештою, до переродження в рак маєте ще років із десять життя…»

Від жаху я тихо сповзла з крісла. Лише різкий запах нашатирного спирту, який пхала під ніс медсестра, привів до тями. «Це — попередній діагноз, не лякайтеся так, треба здати аналізи на онкомаркери, так званий ВПЛ (вірус папіломи людини, який спричиняє переродження клітин і веде до раку, — Авт.). Тоді поставимо точніший діагноз», — почула над собою.

Гінекологиня простягнула довжелезний перелік аналізів, від якого я аж присіла! І загальна сума — майже 1500 гривень — вражала… На моє резонне запитання: «Чи можна для початку здати найнеобхідніші аналізи, а не одразу так багато?», лікарка насупилася і скоротила перелік майже навпіл. Вартість зменшилася до цифри 780 гривень. Це разом із повторною консультацією коштувало тисячу гривень.

Тоді я чомусь геть забула про комерційні діагнози, які виставляють лікарі, хоча читала про це сотні разів…

«Виріжемо все, будете жити!»

Незабаром я отримала зі столиці результати аналізів: жодного з ВПЛ не виявлено. Але лікарка все ж підтвердила попередній діагноз «передраковий стан» (медичною мовою — дисплазія; або CIN 1 ступеня). Перелякана тим, що я на шляху до смертельної недуги (CIN 3 ступеня — це рак), я одразу погодилася на тривалий, недешевий курс лікування. На сльози в моїх очах гінекологиня відреагувала миттєво, повторивши ось це страшне «виріжемо все»: «Якщо не допоможе лікування, то в крайньому випадку виріжемо вам усе й будете жити».

Удома я ретельно проштудіювала за довідниками призначені ліки. Потужні антибіотики вкупі з препаратами для захисту печінки наводили на думку, що удару по організму буде завдано серйозного. Та що вдієш: виклала в аптеці 1200 з хвостиком за ліки — головне, щоб допомогли! У важкій тривозі, з дотриманням усіх приписів лікування, минуло ще п’ять місяців.

Черговий огляд знову навіяв підозри. Особливо, коли лікарка, оглядаючи мої нутрощі в спеціальний мікроскоп, покликала медсестру: «Йди сюди, поглянь, бачиш оце? Будеш свідком! Бачиш?»

Я ніяк не могла второпати: як це брати в свідки медсестру, а не покладатись на реальні, зафіксовані докази? Запитую врешті, чому не зробити фотографію того, що є тепер, і порівняти з тим, що було півроку тому? Чи змінилася клінічна картина, чи навпаки — все без змін? Лікарка з медсестрою ніяково переглянулися. «Ну, розумієте, така апаратура в нас є, давно куплена, але не можемо знайти відеоінженера, який би її підключив», — зізналася гінекологиня.

Зазомбована своїм діагнозом, я уже навіть не плакала, коли почула від лікарки: «Операція! Зробимо біопсію (забір тканин на дослідження для виявлення патологічних змін, — Авт.), заодно виріжемо все підозріле, бо нащо вам мучитися, жити невідомо з чим? Тепер є безболісні методи».

Несміливо запитую про вартість операції і чую, що різати мене буде інша лікарка, яка привезла суперсучасне обладнання з Америки. Тож їй треба тільки «віддячити», бо працює вона в державній клініці…

Хворі грошей не рахують

Та все ж думка, що з таким жахливим діагнозом — передраковий стан — мене лікують наосліп, таки взяла гору над емоціями. Я стала пригадувати, що слово «операція» прозвучало ледь не з першого мого візиту. Непогана тактика: взяти гроші за безрезультатне лікування, а потім — ще й за операцію. Тож мене розводять по повній? Ну, правильно, з такими діагнозами хворі грошей не рахують — у надії на спасіння готові останню сорочку продати.

Та якщо операція справді необхідна, нехай інший лікар теж це підтвердить. Чому маю лягати під ніж, не почувши думок інших спеціалістів?

Мої сумніви привели мене в ще одну медустанову. Три місяці повторних обстежень з очікуванням результатів обійшлися ще в 2650 гривень. «Ваші аналізи в нормі, патологій не виявлено, — сказала нова лікарка. — Причин для хірургічного втручання нема. І діагнозу дисплазія — нема. Ні біопсія, ні операція не потрібні. Лікування теж виписати не можу, це без потреби. Вам потрібно лише регулярне обстеження щороку. Ми рекомендуємо це всім жінкам після тридцяти…»

Та і на цьому я не заспокоїлася, адже могли помилитися обидва лікарі. Тому через декілька місяців зі стосом медичних висновків пішла вже до третього медичного спеціаліста. Для певності довелося, звісно, знову здати аналізи, витрусивши з гаманця ще 2400 гривень.

«Ніякої дисплазії, передракового стану у вас нема, атипових клітин теж нема, — запевнила й ця лікарка. — Ваш діагноз негативний на злоякісні утворення. Навіть не знаю, що вам збиралися вирізати… Живіть спокійно і не забувайте обстежуватися».

Ось так — півтора року життя у відчаї, ходінні по лікарях, пігулки пригоршнями та мінус 12 тисяч з бюджету, щоб переконатися на собі: так, комерційні діагнози є і процвітають. А ті мої два — дисплазія і ВПЛ — у першій топ п’ятірці! Деякі лікарі свідомо їх ставлять, бо це простий шлях чудово заробити. Хто там буде з’ясовувати з медиками професіоналами, що вірус папіломи людини взагалі не лікується (у світі ще немає такого препарату, який би мав на нього вплив), а дисплазія — це стан, який лікарі спостерігають, але в нього не втручаються, і таке має майже кожна жінка зрілого віку?

А я таки вам раджу: перед тим, як ковтати пригорщами антибіотики, погоджуватися на операцію, прочитайте про ваш діагноз (ймовірно, він в топ-комерційних) бодай в інтернеті. Це, принаймні, нічого не коштує, а гроші та здоров’я може зберегти!

Наталя КОВАЛЬЧУК, Експрес