Скотарська магія на Великдень

Дуже багато звичаїв було пов’язано з елементами пастушої господарської магії і були спрямовані на захист основного гуцульського багатства – худоби. Дома освячену паску господар у стайні тричі прикладав до хребта тварини, бажаючи гарного приплоду. Іноді пекли і освячували спеціальну «худоб’ячу паску», яку кришили у цебрик, посипали сіллю і давали цей делікатес худобі. Пасічники постукували цебриком зі свяченим до вуликів, звертаючись до бджолиної матки з проханням, щоби було багато роїв, меду, воску та щоби рої не втікали. З того, хто першим увійде до кімнати за кукуцами, — дівчинка, чи хлопчик, гуцули ворожили, хто буде родитися: овечки і телички, чи барани і бички. Тому часто спеціально запрошували сусідів присилати до них дівчаток (!), аби в господарстві велися самі телички і овечки, що дають приплід. Тим, що випадково, чи за потребою заходили на свято до хати, також дарували кукуци, за що належало побажати «аби ваша худоба була плодючою, як бджілка». Коли кладуть паску у хаті на стіл, тоді має бути повна тиша і спокій, «аби худоба була тиха».

У деяких селах починали їсти свячене від хрону (з буряком), «щоб люди та худоба були такі сильні та гострі, як хрін». Перед виходом до церкви господиня заганяла усіх курей до темного приміщення «аби не бачили світла у цей день, бо інакше їх літом виловить половик (яструб). В інших місцевостях перед випіканням паски курей перепускали через діру у лавці, висмикуючи з хвоста пір’я. Вирвані пір’їни кидали, заплющивши очі, у розпечену піч. При цьому треба було сказати: «як я не бачу, де пір’я, так щоби і яструб не бачив моїх курей». Корові від наврочення до хвоста причіпляли шнурок, яким на свята перев’язували у хаті жердку для одягу і стіл від наврочення домашнім. Відома на Гуцульщині і прикмета, що миша, коли з’їсть свяченого, то у неї виростуть крила і вона стане лиликом (кажаном).