«Люди по всій Україні готові говорити одне з одним» — керівниця проекту «СлободаКульт»

100 подій, які репрезентували культуру Слобожанщини, два міста, майже 150 учасників і учасниць. На Закарпатті завершився двотижневий мультикультурний форум «СлободаКульт». А вже зараз організатори починають планувати новий форум — «ЗакарпаттяКульт».

Про враження від закарпатських міст та про те, чи може культура зшити Україну, Громадському розповіла керівниця проекту «СлободаКульт», співзасновниця благодійного фонду «Dofa.Fund. Мистецькі Надра» Ольга Сагайдак.

Ідея полягає в тому, щоб познайомити між собою культури двох географічно протилежних регіонів. Ужгород і Харків, між якими 1286 км, ідеально для цього підходять. Ми більше говоримо про Харків, але насправді форум представляє весь регіон: Харківську область, частини Сумщини, Луганщини та Донеччини, нагадуючи українцям, що таке Слобожанщина та які її соціокультурні особливості. Тому, власне, і «СлободаКульт».

Це — непростий  виклик: розповісти про себе в містах, де про тебе нічого не знають, де існують місцеві авторитети, а ти, за великим рахунком, не надто й цікавий. Поки ми не почали працювати з місцевим інституціями, з культурними діячами Ужгорода й Мукачева, в нас не було запиту «привезіть нам Слобожанщину». Ми по суті повинні були вторгнутися сюди. І зробити це коректно. Така собі культурна інтервенція.

На Закарпатті відбувся двотижневий мультикультурний форум «СлободаКульт», Ужгород, 15 травня 2018 року Фото: Валентин Кузан

У програмі —  виставки, дискусії, літературні читання, зустрічі з письменниками й режисерами, кінопокази, вистави і театральні воркшопи, перформанси, модні покази, дитяча програма тощо. Головне, що практично кожна подія закінчується обговоренням. Навіть якщо воно не відбувається в залі як модерована дискусія, ми залучаємо людей до розмови.

Ми це називаємо «затягти країну мереживом приватних стосунків». Бо ж нам удається налагодити взаємодію не лише між інституціями та проектами, а й людьми. І, звичайно, подолати взаємні міфи й стереотипи, якими ми в силу часових та просторових обставин, обросли. І в нас виходить тонке, але міцне «мереживо».

Позаяк ми не «показуємо мистецтво», а мистецькими методами закликаємо людей до розмови, для нас дуже важлива дискусійна програма. Скажімо, розмова про пошук ідентифікації міста «Харків — Ужгород на відстані 1286 км», модератором якої виступив очільник Суспільного телебачення Зураб Аласанія; дискусія за участі поета, письменника та громадського діяча Сергія Жадана та письменника Євгена Положія під назвою «Свої» й «чужі» в часи війни»; розмови про культурну пам’ять, про архітектурну спадщину, про те, як навчати дітей мистецтву.

Музична програма форуму «СлободаКульт», Ужгород, 24 травня 2018 року Фото: Валентин КузанЛітературні читання за участі письменника Сергія Жадана (на фото в центрі), Ужгород, 17 травня 2018 року Фото: Валентин Кузан

Форум в Ужгороді та Мукачеві вже четвертий. У 2014 році був форум «ДонКульт» у Києві, що представляв культуру та мистецтво Донецької та Луганської областей. Наступного року аналогічний форум відбувся у Львові.

Власне, події на Донбасі стали поштовхом до того, що ми схаменулися тут, у Києві, і з прикрістю констатували, що ніколи не були в Донецьку. А що ми про нього знаємо? Тоді була задумка, що це буде одноразова акція. Тоді багато митців, викладачів університетів виїжджали з Донбасу. Нам хотілося об’єднати цих людей. Так і започаткували ініціативу. А потім міністр культури Євген Нищук сказав: «Ну, в Києві такі події — добре, але якби ж на заході України таке зробити, наприклад, у Львові». І ми цей виклик прийняли.

Львів нас і надихнув, бо ми потрапили туди в часи дуже складної ситуації. Розумієте, коли зі сходу України приходили домовини на захід, а тут ми з культурою того регіону. Нам доводилося чути: «Якого біса ми маємо відправляти дітей на Донбас? Хай би цей Донбас відторгли, хай він іде до Росії, якщо їм так добре». А ми запропонували львів’янам про це поговорити. Подумати, що саме ми хочемо відторгнути. Чи готові ми до цього? Запропонували власну версію. Ми тоді привозили ансамбль «Дивина», учасники якого збирали фольклор на Донбасі, Театр переселенців, показували документальні фільми про людей зі сходу. А потім проводили опитування, і багато людей змінили свою думку. І Донбас — це, однозначно, Україна.

У 2016 році була «ГаліціяКульт» у Харкові. А тепер ми привезли Слобожанщину на Закарпаття.

Театральна програма форуму «СлободаКульт», Ужгород, 26 травня 2018 року Фото: Валентин КузанХудожній перформанс, форум «СлободаКульт», Ужгород, 21 травня 2018 року Фото: Валентин Кузан

По-перше, завдяки фінансуванню від фонду «Відродження», ми мали рік на підготовку. Тому куратори з обох регіонів зустрічалися кілька разів, і на Закарпатті, і на Слобожанщині, спілкувалися, тестували ідеї, наскільки заходи будуть цікавими Ужгороду і наскільки це важливо Харкову.

Також форум особливий тим, що він проходив одночасно в двох містах: Ужгороді та Мукачеві. Такого ще не було. Виходить, що ми не лише показуємо протилежний географічно регіон в Закарпатті, ми ще маємо два міста, які по суті своїй є конкурентами, як ми відчуваємо. І програма в цих містах різна, практично не дублюється.

Кількість подій в межах форуму — рекордна. У нас ще ніде не було 100 заходів. І так само жодного разу, окрім форуму «СлободаКульт», не було дитячої програми.

А ще Закарпаття спочатку спантеличило. Як Ужгород, так і Мукачево, та й Закарпаття загалом, — це якась суцільна курортна зона, де, здається, ніхто нікуди не поспішає. Тут хочеться відпочивати, розслабитися. Приміром, у Києві та Харкові питання вирішуються за допомогою е-мейлу або телефону, а в Ужгороді для цього ходять на каву. Це насправді дуже цікаво, хоча в перший тиждень нам було складно звикнути до цього ритму.

Чи справдилися очікування організаторів?

Ми дуже хвилювалися й боялися несприйняття, того, що можемо спровокувати якийсь негатив. Це ж не фестиваль, тому не привозимо розважальних речей. Натомість програма насичена всілякою проблематикою, ставиться багато питань. Я дуже переймалася за виставку студії Aza Nizi Maza в Мукачівській художній школі, досить консервативному навчальному закладі. Але відбулася і виставка, і зустріч з викладачами, і ми побачили, що люди чують один одного.

А чого лише варті «Монологи про найважливіше» театру «Арабески» у виконанні Міська Барбари! Також ми переймалися, як сприймуть їхню виставу «РадіоШансон. 8 історій про Юру Зойфера». Вона — складна. Зі складними текстами і складними підтекстами, з історичним бекграундом. А коли виходили люди і казали, що дуже сподобалося, що важливо привозити такий культурний продукт, бо це провокує на роздуми, й ми зрозуміли, що не помилилися. Ми закликаємо людей до діалогу засобами мистецтва. І люди по всій Україні готові говорити один з одним.

Можливо, у 2014-му тому проросійські сили й не змогли реалізувати донецько-луганський сценарій «народних республік» в Харкові, бо тут глибокі культурні традиції і традиції об’єднання людей, конструктивної розмови. Харків зміг організувати, зокрема й культурний спротив.

Художній перформанс, форум «СлободаКульт», Ужгород, 27 травня 2018 року Фото: Валентин Кузан

Бо нам не байдуже. У Харкові одна з ключових подій відбувалася в старому цирку. Цю будівлю — пам’ятку архітектури — планували невдовзі зруйнувати. Та завдяки форуму нам вдалося привернути увагу не лише українців, але й європейських партнерів — старий цирк залишився у відомстві Міністерства культури, нині розробляється програма з його відновлення.

Так само коли харків’яни почули від місцевих колег про проблему урядового кварталу в Ужгороді, на форумі народилася ідея, як можна допомогти. Для того, щоб пам’ятки не просто відновили, але і включили до списку ЮНЕСКО.

Разом з українськими митцями й дослідниками культури ми розпочали кампанію #HelloGalagov. В акції взяли участь і учасники, і організатори форуму. За своєю суттю це — продовження загальноукраїнського проекту «#CtrlS. Закон на захисті архітектурної спадщини», що стартував півроку тому в Харкові.

Доля культурної спадщини та архітектурних пам’яток у регіонах важлива для всієї України. Це те, що важливо зберегти, щоб зв’язки між нами були ще міцнішими.